Воскресенье, 23.07.2017, 00:36Приветствую Вас Гость

Музей-заповiдник"Садиба Попова"

Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

У пошуках дванадцяти крісел….
У пошуках дванадцяти крісел….

 

Ще за радянських часів  я побачила в Ленінградському Ермітажі  досить дивне крісло: дерев’яне, підлокітники у вигляді  сокири, спинка, як хомут з кінської упряжі. І надпис по ньому – “тише едешь-дальше будешь”, “поспешишь – людей насмешишь.” Екскурсовод на наші запитання відмахнулася – це приклад народної творчості. Але після наших настирних запитань «розкололася» "Це крісло зроблено в Росії  у  ХІХ столітті",-   і , добавила, - "за переказами  їх було 12". Прямо по Ільфу і Петрову …

  

Пройшло  багато років. Мене життя привело до музейної справи. Почали видавати музейний журнал. І, коли готували журнал-каталог "Музеї Київщини", поїхала до Броварів. Серед  класичної експозиції краєзнавчих музеїв, у куточку, побачила… дерев’яне крісло з підлокітниками у вигляді  сокири, спинка, як хомут з кінської упряжі. І надпис по ньому – “тише едешь-дальше будешь”, “поспешишь – людей насмешишь.”

Заступник  директора музею мою версію підтвердила – так,  це брат-близнюк крісла з Ермітажу.

 

І розказала мені  історію Броварів та його легенди.

  

Починаючи з ІV століття до нашої ери в Броварських лісах, на перехресті Дніпра і Десни, мешкали самі розбійники та злодії. Навіть  існує версія, що це були землі  Солов’я-розбійника, який тримав переправу через Дніпро навпроти сучасної Оболоні. В Зазим’ї

він збудував  свій терем, а в нинішньому с.Погреби, у льохах,  тримав своїх полонених. І хоч архівні  пошуки не підтвердили ці легенди, але заблукавши в Броварських лісах, можна повірити не в одну таку казку.

 

Ліси довго не обживали. Аж до1630 року, поки не прийшла польська влада. Містечко назвали на польський лад – Бровари, тобто  “пивоварня”.

 

Під час національно-визвольної революції ХVІІ століття в Броварах у січні 1648 року створюється козача сотня, першим сотником якої був Федір Ведмідь. Козаки розбудовують Бровари, побудували  церкву святих Петра та Павла, допомагають у будівництві церкви Святої  Трійці. На той час Бровари знаходились у володінні Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври.

 

Історично  Бровари знаходилися на кордоні  Чернігівської губернії. Від Києва  віддаляють  якихось 20 км і Дніпро. Саме  таке географічне становище і спонукало до розвитку торгівельної мережі в містечку, і воно три рази на рік перетворювалося в суцільний ярмарковий майданчик – сюди їхали з усієї округи. А для зручності гостей і тутешніх мешканців,  в 1912 році, запустили мототрамвайчик Київ-Бровари.

 

Сьогодні мало хто пам’ятає, що в тридцятих роках минулого століття  головні повітряні ворота  до Києва були в Броварах.  І не один був там аеродром  – цілих два.  Другий, військовий, базувався в райцентрі -  в Гоголеві. Саме тут 25 червня 1941 року німці почали бомбардування Києва.

 

Одним із місцевих героїв Другої світової  війни став  лікар – Ісак Лазаревич Фельдман. З 1904 року через його дбайливі руки пройшли тисячі людей.  Нікому не відмовляв, до всіх їхав, всім допомагав. І коли прийшли німці до міста - не втік, не виїхав, а  лікував полонених, видавав  остарбайтерам довідки з цілим букетом “інфекційних” захворювань. Такого нахабства фашисти не витримали – розстріляли.

Лежить він, мабуть, в спільних  могилах НКВД і гестапо  в Биківнянському лісі.

 

Ось така історія Броварів представлена в місцевому музеї. 

Сам музей створили  в 1981 році .

Експонати  до музейного фонду збиралися всім миром. «Скидалися» і сусіди-музеї , і просто люди. Проводили археологічні експедиції. По району пішов поголос - в музеї збирають старожитності..

 

Одного дня до музею приїхав чоловік із села Гоголева. Каже, хату продають. В ній, як у кожного господаря, великий етнографічний склад. Від  рубелів до нехитрих меблів. І серед них –  чудо-крісло.

Господарі не пам’ятають, як крісло потрапило до хати, але воно довгий час було окрасою селянського інтер’єру. Передали  цей скарб до музею.

Музейники почали вивчати чудернацьке крісло – і  знайшли його опис в каталогах Ермітажу.

 

От тоді я і згадала давню історію в Ермітажі. Почала ритися в фондах інших музеїв.

 

Знайшлося ще два крісла. Одне – в  Запорізькій області, друге – на Донбасі.

Отже, чотири вже є. Можливо жарт екскурсовода справдиться?

 

Запрошуємо всіх бажаючих до розшуку «Дванадцяти крісел». Вони унікальні. Повинні бути  в музеях.

 

А може ці крісла мають зовсім іншу історію?

 

Пошуки  продовжуються.

 

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу  "Музеї України".

Категория: Мои статьи | Добавил: zamok-popova (05.01.2008)
Просмотров: 723 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Категории каталога
Мои статьи [134]
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • завантаження...
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Чи варто відбудовувати замки в Україні?
Всего ответов: 263